![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
![[sticky entry]](http://www.dreamwidth.org/img/silk/entry/sticky_entry.png){kind=small}
Власне хто я є на даний момент я не в змозі відповісти навіть собі, не те що незнайомому читачу пояснити, тому далі будуть просто факти про мене:
мама двох донечок, на життя заробляю дизайном поліграфії,
для душі трохи малюю дудлики, трохи шию іграшки, трохи фотографую, трохи пишу вірші,
люблю каву, котиків і осіннє листя, люблю слухати дощ і сидіти на підвіконнях, прогулянки старим містом, кухонні розмови до ранку,
люблю хороші вірші і хорошу прозу, сучасних авторів більше ніж класику, люблю запах типографської фарби, листівки з поштовими штампами і красиві блокноти,
старовинні двері, вікна і ключі, і взагалі речі з історією люблю. люблю живопис, музику, поезію, а також художників, музикантів і поетів)
В цьому журналі вчуся приязніше дивитися на світ, вірити в дива і по можливості творити їх сама для себе)
Однодумцям і бажаючим поспілкуватись завжди рада, задавати питання і знайомитись можна під цим постом.
Всім добра, казки поруч і щирої віри в чудеса!
Цього року якось неочікувано стрімко розпочалося справжнє літо, з пляжем, річкою, ягодами всіх можливих видів, при тому все це одразу в якихось неймовірних масштабах. Мабуть всесвіт нагадує мені що влітку витрачати час на всілякі дрібниці типу роботи і домашніх справ неприпустиме марнотратство)
***
За першу ж вилазку до річки встигли познайомитися з черепахою і міні-жабенятком розміром не більше 1 см. Діти щасливі, тварини успішно випущені в річку, ніхто не постраждав.
***
Прогулянки літніми вечорами це просто щось дивовижне, вечірнє повітря здається можна пити, їсти і кутатись в нього замість плаща одночасно. От би потрапити до якогось чудового світу, де подібний клімат буває зранку до вечора будь-якої пори року)
***
За першу ж вилазку до річки встигли познайомитися з черепахою і міні-жабенятком розміром не більше 1 см. Діти щасливі, тварини успішно випущені в річку, ніхто не постраждав.
***
Прогулянки літніми вечорами це просто щось дивовижне, вечірнє повітря здається можна пити, їсти і кутатись в нього замість плаща одночасно. От би потрапити до якогось чудового світу, де подібний клімат буває зранку до вечора будь-якої пори року)
Ведмежа сімейка
Jun. 14th, 2018 03:43 pmВедмедики дочекалися тепла і вибралися на природу. Впасти в зимову в сплячку їм так і не вдалося, бо де ж ви бачили щоб хтось так довго спав у компанії маленьких діток, то ж перепочивають влітку. А де ж іще відпочивати ведмедикам, як не в малинових зарослях в очікуванні врожаю)
Хочеться роздобути собі Вир пам'яті і зберігати деякі моменти прозапас:
напіввідкрита тераса під проливним дощем, стіни з потоків води, дах із стукоту крапель по металу, така собі затишна дощова капсула; шум як від невеличкого водоспаду, щоб почути один одного, сидячи поруч, треба майже кричати; вечеря, приправлена дощовим шумом і від того смачна як у дитинстві після безкінечного літнього дня; м’який пухнастий кіт на бильці лавки, сидить саме так щоб простягати руку і гладити, ну і я звісно простягаю і гладжу; малюк жука-рогача, поки ще безрогий, діловито вповзає на терасу, рятуючись від дощу, і тут же прямує досліджувати нову територію; а на додаток, як маленька нотка безумства, імпровізований акваріум з п’явками із трилітрової банки, пучка травинок і пари камінців)
Хоча з естетичного боку мені більше подобається зберігати спогади в щільно закритих баночках, акуратно зіставлених на симпатичну поличку десь у нікому не відомому і не видимому закутку домівки. Якось так.
напіввідкрита тераса під проливним дощем, стіни з потоків води, дах із стукоту крапель по металу, така собі затишна дощова капсула; шум як від невеличкого водоспаду, щоб почути один одного, сидячи поруч, треба майже кричати; вечеря, приправлена дощовим шумом і від того смачна як у дитинстві після безкінечного літнього дня; м’який пухнастий кіт на бильці лавки, сидить саме так щоб простягати руку і гладити, ну і я звісно простягаю і гладжу; малюк жука-рогача, поки ще безрогий, діловито вповзає на терасу, рятуючись від дощу, і тут же прямує досліджувати нову територію; а на додаток, як маленька нотка безумства, імпровізований акваріум з п’явками із трилітрової банки, пучка травинок і пари камінців)
Хоча з естетичного боку мені більше подобається зберігати спогади в щільно закритих баночках, акуратно зіставлених на симпатичну поличку десь у нікому не відомому і не видимому закутку домівки. Якось так.
Продовжую "розкопки" своїх давно закинутих занять, відновлюю те що досі не перегоріло, незважаючи ні на що.
Два дні пішло на розчистку профіля на шаттерсток від різномастної всячини, завантаженої колись для кількості, трохи залила нового, підходящого, в основному назбираного із закромів. Тепер мені стало очевидно що там мають бути картинки, котрим треба дати шанс на життя, а малювати з розрахунку "що ймовірніше куплять" у мене ніколи не виходило, ну от і не треба.
Нарешті взялася за перешивання улюбленої спідниці, котру два роки не могла ні до ательє донести, ні нову взамін купити, а вона он що, чекала доки я візьмуся за неї сама-сама власними не дуже вмілими ручками. Кумедну звичку у себе впіймала, виявляється коли в мене залишається мало нитки на голці і я підозрюю що вона може передчасно закінчитись, починаю шити швидше, мабуть намагаюсь втигнути дошити доки не скінчилась нитка) Така собі гра наввипередки чи то з ниткою, чи то з часом.
Ще один день на інстаграм, така дивна штука з тими фоточками, доки не розставиш їх у правильному порядку не можливо відірватися, а от тепер все, ніби клацнуло, можна йти далі.
Ось шматочок зимово-осіннього:
коли ти засинаєш, з твоїх подушок проростає трава
трава пахне соком, сонцем і трохи минулорічним листям
і поки ти спиш, сни мов птахи вилітають з твого рукава
і кудись у своїх сонних справах летять над містом
коли я прокидаюсь і йду сірим містом крізь вицвілий сірий день
серед сотень так само безпам’ятних заклопотаних перехожих -
ти спиш, і вітри виглядають боязко, випливають з твоїх кишень
ластяться мов кошенята, дмуть в лице, плутаються в асфальтових загорожах
і ми зупиняємося по одному, згадуємо себе
піднімаємо голови, розправляємо крила, підставляємо вітру спини
зупиняємось на тротуарах, на переходах, на перших сходинках до небес
і поволі бредемо додому, посміхаючись, плутаючись в траві по коліна
Почала знову шити іграшки, цього разу "не для користі, а для радості". Не те, чим сподобається гратись дітям, не те, що можна продати, подарувати чи хоч якось використати потім. Навіть не заради задоволення від процесу, хоча процес таки радує. Просто шию тих, кого хочеться матеріалізувати, задля того щоб вони потім були. А далі нехай якось самі влаштовуються)
А ще ми сьогодні заготувили на зиму першу "порцію літа" - наморозили полуничок.
А ще ми сьогодні заготувили на зиму першу "порцію літа" - наморозили полуничок.
Завдяки відсутності у доступі машини, день дуже доречно почався з позапланової прогулянки з метою доставки дітей в гості. Тепер до вечора день "свободи від турбот", ура.
Додому поверталася у супроводі пари червонокрилих метеликів, постановила вважати це доброю прикметою. Мій внутрішній скептик (цинік, прагматик, реаліст і вся їх занудна компанія) підказують мені що просто почався сезон і всюди літає багато однакових метеликів, але так думати не цікаво, тому я не буду. Нехай буде одна пара, яка літала поблизу всю дорогу, так їм моя компанія сподобалась)
Фотографуватись не побажали, постійно зривались з місця, доки в мене у телефоні не сіла батарея. Зате потім сиділи парочкою на кожному другому придатному для сидіння місці, позували як миленькі, тільки що крилами не обіймалися і підозрюю що глузливо хихотіли собі у вусики. Мабуть воно й на краще, не треба фіксувати чудеса, вони від цього псуються.
Тому ось вам замість метеликів буде шматочок узбіччя)
Додому поверталася у супроводі пари червонокрилих метеликів, постановила вважати це доброю прикметою. Мій внутрішній скептик (цинік, прагматик, реаліст і вся їх занудна компанія) підказують мені що просто почався сезон і всюди літає багато однакових метеликів, але так думати не цікаво, тому я не буду. Нехай буде одна пара, яка літала поблизу всю дорогу, так їм моя компанія сподобалась)
Фотографуватись не побажали, постійно зривались з місця, доки в мене у телефоні не сіла батарея. Зате потім сиділи парочкою на кожному другому придатному для сидіння місці, позували як миленькі, тільки що крилами не обіймалися і підозрюю що глузливо хихотіли собі у вусики. Мабуть воно й на краще, не треба фіксувати чудеса, вони від цього псуються.
Тому ось вам замість метеликів буде шматочок узбіччя)
Тому сьогодні я обираю повернутися в жж і знайти тут тих прекрасних людей, з якими ми поки що не знайомі, але їх вже зараз не вистачає.
Дякую chingizid (aka Макс Фрай) за перезагрузку.
"Как-то легче дышится, когда точно знаешь, что в мире есть другие такие же придурки. Моей крыше приятно съезжать в сопровождении чужих крыш, выбравших примерно то же направление движения."
(no subject)
Jun. 16th, 2012 08:01 pmМастер, слушай, мой старый потрёпанный мир погнут, порван, совсем испорчен, он дымится, шипит и сползает по стеночке, обездвижен и обесточен, видишь, там слишком много расшатанных болтиков и разорванных проводочков...
Я его сотни раз разбивала вдребезги и клеила из кусочков, подбирала ошмётки, вязала узлы и мотала на стыках скотчем.
И ведь он каждый раз приживался, слышишь, сжимался тугим комочком и ютился там где-то под рёбрами, рядом с сердцем и бился даже, разрастался до самых колючих звёзд сквозь терновники игл-этажек, разливался фарфоровым круглым солнцем по донышкам чьих-то чашек...
а теперь он бледнеет и испаряется, рассыпается на лучи, вянет, вязнет в слепой паутине ночи, замирает и не стучит,
не звучит, не фальшивит даже, слышишь гаснет, совсем молчит, будто тает, стекает каплями, жидким воском с больной свечи,
страшно то — не болит нисколечко, понимаешь совсем не горчит. я свой мир разбираю на мёртвые кирпичи, распускаю петлю за петлёй... нет, чинить больше нечего, просто сматывай ниточки и молчи, а если устанешь затягивать винтики и подбирать ключи, я научу тебя резать весну на ломти энергий чи так мягко, чтоб можно её даже мазать на тосты (для тебя это слишком затянуто, путано и непросто),
видишь, теперь я твой дряхлый паяц, твой печальный немой апостол - я умею ходить сквозь стену из дождя, красить сны, отключать экватор... я теперь собираю себя по частям из цветных лоскутов, снежных хлопьев и облачной ваты;
мастерю себе заново мир, чтоб на вырост, чтоб воздушный, смешной и крылатый...
только он пластилиновый, ты понимаешь, он туманный, большой и тягучий, он не бьётся, совсем не ломается, слышишь, громоздится тяжёлой тучей;
он теперь с каждым днём проростает мне в душу, всё стремительней и ядовитей...
Мастер, слышишь, пришли мне случайных осколков, ржавых звеньев, оборванных нитей... или я растекусь здесь нечаянной каплей, странной надписью в сером граните.
Дівчинка з присмаком тихої осені
Гріє в долонях знесилене небо.
Дівчинка сонце в повіки вшиває для тебе.
Дівчинка знає - так треба.
Дівчинка-дотик до леза самотності,
Дівчинка кольору стиглого суму
Тягнеться, в'яжеться дротом, позбавленим струму
Дівчинка-лялька_із_гуми.
Дівчинка-виклюю_душу_до_зЕрнятка
Ллється на вістря твоїх траєкторій.
Дівчинка впевнено зрубує серце під корінь.
Більше не буде lovestory.
Гріє в долонях знесилене небо.
Дівчинка сонце в повіки вшиває для тебе.
Дівчинка знає - так треба.
Дівчинка-дотик до леза самотності,
Дівчинка кольору стиглого суму
Тягнеться, в'яжеться дротом, позбавленим струму
Дівчинка-лялька_із_гуми.
Дівчинка-виклюю_душу_до_зЕрнятка
Ллється на вістря твоїх траєкторій.
Дівчинка впевнено зрубує серце під корінь.
Більше не буде lovestory.
осенняя сказка
Sep. 17th, 2011 04:54 pmУтром Она встаёт и видит в окне осень. Осень, которая обрушилась на мир вся за одну ночь вместо трёх долгих месяцев. Она одевает уши в наушники, засовывает руки в карманы и ныряет в эту осень. Она срывается сухим листом со своего привычного места, к которому приросла за лето, и сливается с родной золотистой стаей. Она встречается взглядом с ключом перелётных птиц и пытается сосчитать опустевшие гнёзда на голых, обглоданных ветрами деревьях. Она уже чувствует в воздухе Его дыхание, Его запах. Она уходит Ему навстречу по шуршащим листьям, а осень крадётся рядом брошенной дворнягой. Осень липнет к подошвам Её ботинок, тянется вязким сиропом грусти, на ходу зализывая следы, а заодно и раны. Она нетерпеливо бежит к Нему, как на первое свидание. И тогда Он наконец приходит к Ней после долгой разлуки - ПервыйОсеннийДождь. Целует Её глаза и щёки, обнимает Её всю с ног до головы - Он тоже соскучился. А Она глупо улыбается Ему в ответ, удивляя случайных прохожих своим неуместным счастьем. Они держатся за руки и вместе вприпрыжку убегают к Её дому, в один день ставшему тёплой, уютной раковиной до весны. Убегают туда, где Она будет кутаться в плед, варить кофе, больше для того, чтобы согреть руки о чашку, и слушать Его бесконечные странные сказки.
Знайомтесь, це Корова
Aug. 29th, 2011 10:10 pm
В минулому житті вона була коренем аличі.
Реінкарнація власними руками)
просто слова
Aug. 18th, 2011 10:14 pmтолпы... стены... двери, окна...
стайки зонтиков промокших...
старый холст, чужие краски, куртки, шляпы, лица-маски.
осень... листья... буквы... строчки...
дни - условностей цепочки.
ветер в спину...
небо...
крышы...
помолчи мне.
я услышу.
навчи мене...
Aug. 10th, 2011 08:59 pmнавчи мене
збирати долонями росу
малювати ранки у вікнах сонячним променем
розбавляти чаєм вчорашній сум
навчи мене
гуляти босоніж під дощем
навчи залишати вікно відчиненим, вимітати із серця щем
навчи підбирати замочки в душу, які б співпадали з ключем
навчи мене
вплітати у коси перший сніг
розсипати слова піщинками на узбіччях доріг
навчи заклеювати стіни в спогади
загортатись в осінь
видавати дозами тепло рукам, вітер волоссю
навчи заколисувати небо поглядом
світ читати з кленового листка
вірити віщим снам, мимовільним дотикам і казкам
і одного разу лишитися там назовсім
збирати долонями росу
малювати ранки у вікнах сонячним променем
розбавляти чаєм вчорашній сум
навчи мене
гуляти босоніж під дощем
навчи залишати вікно відчиненим, вимітати із серця щем
навчи підбирати замочки в душу, які б співпадали з ключем
навчи мене
вплітати у коси перший сніг
розсипати слова піщинками на узбіччях доріг
навчи заклеювати стіни в спогади
загортатись в осінь
видавати дозами тепло рукам, вітер волоссю
навчи заколисувати небо поглядом
світ читати з кленового листка
вірити віщим снам, мимовільним дотикам і казкам
і одного разу лишитися там назовсім
почти осень...
Aug. 3rd, 2011 10:03 amПо сонным пустынным бульварам под ручку, по парам,
пылая прощальным пожаром,
Гуляют осенние листья
раскрашены кистью, а может июльским загаром.
Слетают с акаций и клёнов, как стайки влюблённых
на плечи случайных прохожих...
Подкрасться бы к ним незаметно на краешек ветки -
Они на меня так похожи
И вместе взлететь над бульваром
Прощальным пожаром,
Внезапным морозом по коже.
пылая прощальным пожаром,
Гуляют осенние листья
раскрашены кистью, а может июльским загаром.
Слетают с акаций и клёнов, как стайки влюблённых
на плечи случайных прохожих...
Подкрасться бы к ним незаметно на краешек ветки -
Они на меня так похожи
И вместе взлететь над бульваром
Прощальным пожаром,
Внезапным морозом по коже.
